33. СвЪдЪтель:
Владимиръ Курбасъ,

25 лЪтъ, гр. к., студ. физоз. Фак. во ЛьвовЪ. Знаетъ гг. Площанского и Маркова. ВслЪдствіе согласного заявленія прокурора и защитниковъ отступлено отъ заприсяженія свЪдЪтеля.

Сознаетъ на русскомъ языцЪ на вопросы г-на предсЪдателя: Состоить членомъ и предсЪдателемъ общества русскихъ академиковъ во ЛьвовЪ „Академическій Кружокъ." Г-на Соколова позналъ будучи у г-ва Маркова въ дЪлЪ издательства общества, именно повЪстей Іеронима Анонима, гдЪ всего нЪсколько минуть былъ. О цЪляхъ пріЪзда г-на Соколова знаетъ свЪдЪтель по розсказу, были они чисто научный. ПосЪщалъ онъ именно библіотеку Оссолинскихъ и другіи, читалъ тамъ манускрипты относящіи ся до исторіи и литературы русского народа. Слышалъ также, що Соколовъ изучалъ тоже экономію.

34. СвЪдЪтель:
Осипъ Грабинскій,

студентъ юридического факультета во ЛьвовЪ.

ПредсЪдатель заявляетъ, що тотъ свЪдЪтель завозванъ тоже на тЪже обстоятельства. По поводу, що „wezwanie nie zostało doręczone, woźny złożył takowe do aktów z tem oświadczeniem, że wyjechał. W tych dniach wniósł tenże świadek podanie do sądu z oświadczeniem, że wyjeżdża i gdyby miał być wezwany na świadka, żeby to nastąpić mogło w drodze jego sądu. Ja nie wzywałem ponownie, ponieważ powołany tylko na tę jedną okoliczność miał być przesłuchany, co i poprzedni świadek. W obec tego proszę panów (прокурора и защитниковъ) о wniosek. Осифъ

Прокуроръ и защитники, соглашаются на отчитаніе протокола сознаній въ слЪдствіи сдЪланыхъ. ПредсЪдатель читаетъ :"Iосифъ Грабинскій; родомъ изъ (?),—гр. кат., правникъ изъ 4 года во ЛьвовЪ, Рынокъ Nr. 38. Pytania poprzednie odnoszą się do p. Bazylego Łahoły, który był współobwiniony, pomijam takowe teraz, ponieważ jest już wolnym, a świadek powołany jest na stosunki i znajomość z Sokołowem. Читаетъ: „Г-на Соколова выдЪлъ я всего

два разы, разъ въ кассинЪ, разъ въ ВЪнской кофейнЪ. Въ якихъ цЪляхь пріЪхаль, не знаю, розсказывано, що въ научныхъ цЪляхъ, Чи Лагола зналъ Соколова не знаю, г-на Адолфа Добрянского знаю, що есть предсЪдателемь русского кассина и слышалъ я отъ Лаголы, що онъ Адолфа Добряаекого знаетъ. Отчитаный протоколъ стверджаю Осипъ Грабинскій."

35. СвЪдЪтель:
О. Иванъ Литвиновичъ,

42 годы, вдовецъ, професоръ гимназіи въ СтаниславовЪ, знаетъ о. Огоновского и г-на Ничая.

Присягаетъ на русскомъ языцЪ.

Сознаетъ на вопросы председателя: Г-на Ничая знаю съ того времени, якъ пріЪхаль до Станиславова яко учитель гимназіальный а будеть тому 10—11 лЪть. Мирослава Добрянского позналъ я случайно. Повторю все то, що сказалъ я передъ слЪдчимь судьею. МЪсяць и день добре не помню. Было то передъ 8 час. утра. Я ишолъ до церкви на ученическую службу, а ишолъ коротшею дорогою черезъ камяницю, где братство св. Николая. Войшовши въ камяницу, вступилъ я въ канцеляріиную комнату того братства, щобы переглянути почту. Тогда войшолъ якій-то незнакомый человЪкь въ крамницу, по подорожному одЪтый съ торбою на плечЪ. Такъ якъ хлопецъ былъ занять упорядкованьемъ комнаты, съ гречности сказалъ я нЪсколько словъ и на то яввлся въ крамницЪ г-нъ Нечай — я поспЪшиль въ церковь. Вернувшись изъ церкви не засталъ я въ крамницЪ того господина, а было то уже около 9 часовъ. Былъ лишь самъ професоръ Ничай за лядою; я спросилъ кто то былъ. Ничай мнЪ сказалъ, що то долженъ быти Добрянскій, сынъ Адолфа Добрянского; онъ поручалъ дЪлати донесенія о нигилистахъ или о нигилизме, уже того добре не помню; однако Ничай того не принялъ по поводу недостатка времени и усно собленья свого характера. На томъ бесЪда кончалась. Я пойшолъ на снЪданье, щобы пойти до школы и уже больше не было рЪчи о томъ предметЪ, только одинъ разъ, коля обачилъ я предплату въ рубляхъ для „Господаря и Промышленника", спросилъ я, що то означаетъ, на то менЪ сказано, що газета достала дебютъ, въ Poсciю и на томъ конецъ розговора въ томъ предметЪ.

Тотъ господинь отойшолъ, ничо не говорячи а я не спрашпвалъ, кто онъ, бо спЪшился въ церковь; то тревало дуже коротенько, може нЪсколько хвиль. Потому, якъ я вернулъ изъ церкви, говорвли мы коротенько, побЪжно, такъ якъ я то уже розсказалъ. ИмЪю въ памяти, що-то о грошахъ, но слышалъ-ли я то отъ него, или въ слЪдствіи, не помню и для того не могу нвчого сказати. Г-нъ Ничай говорилъ, що самъ не былъ увЪрень, що то Мирославъ, сынъ Адолфа Добрянского. Не знаю писалъ-ли Ничай якую кореспонденцію къ Мирославу, о томъ мы не говорвли.

По увольненью отъ службы, г-нъ Ничай приватизовалъ, держалъ студенты на станціи, господарилъ, нанималъ поля и былъ занятъ при реставраціи камяницы братства св. Николая. Быль то честный, щирый, о великой правости характера человЪкъ, съ замилованьемъ працевалъ для человЪческого добра. Братство св. Николая жертвовало ему комнату и ремунерацію 200 злр., такъ якъ онъ былъ занять около бурсы, около реставраціи; але того не было, якъ актъ обжалованья утверждаеть, що онъ былъ „Vorstand der Anstalt", — такъ якъ того статуты не позволяютъ, бо митрополитъ выразно застерегъ себе, щобы мЪстцевый парохь былъ предсЪдателемь, такъ якъ то религійное товарищество. Занимался кромЪ того упорядкованьемъ въ церкви, воспитаньемъ убогой молодежи.

Характеристычнымъ былъ г-нъ Ничай, що въ политику николи не запускался, всегда чи то по случаю выборовъ, чи по другому случаю усмЪхался и казалъ, що первое дЪло наше трудолюбіе вщепляти въ народъ, що онъ и дЪлаль: спроваджалъ ярины, насЪня, щепы, выдавалъ газету того рода. Закидаетъ актъ обжалованья, що онъ при роспродажи насЪнь агитовалъ, хиба то иронично сказано, бо того николи не бывало; отбывалось то на собраніяхь товаришествъ, были помологичныи выставки, заохочевалъ членовъ, щобы брали, садили, розмнажали межи народомъ садовнацтво рацьонально. Относительно его характера, былъ и есть человЪкь спокойный; лояльный подъ каждымъ взглядомъ и приклонный для Австрiйской державы, а именно аранжовалъ декляматорскій вечерь, — самъ есть музыкальный — съ музыкою и спЪвами въ день рожденія НайяснЪйшого Монархи, принималъ участь въ польскихъ представленіяхь, заявлялъ себе не въ такомъ непріязномь и неприхильномъ успособленью противъ Поляковъ, якь то ему закидаютъ. Захованье его было дуже хорошое, такимъ, которое належить дуже высоко цЪнити. Бели бы належалъ до народности маетнЪйшой, но знаю якъ бы его оцЪнили и поважали за его характеръ.

На вопросы прокурора отвЪчаеть: Причина его увольненія отъ службы была дуже приватной натуры: не держалъ професорского экзамена. — Належали мы къ одному греміюмь яко колеги а была стычность межи нами всЪми, тЪмъ больше я яко катихитъ мушу сноситись со всЪми учителями; познЪйше якъ

былъ увольненъ, вступилъ до братства св. Николая, былъ членомъ и выробилъ статуты. На вопросы защитника д-ра Дулембы сознаетъ: о. Огоновского зваю яко катихита, во щобы бралъ якую участь въ агитацiяхъ такихъ, якъ г-нъ прокурорь закидаетъ, то наколи.

Относительно отношенія къ г-ну Желеховскому не знаю, чи имЪли близшіи сношенія, знаю, що спорили межи собою въ "СіонЪ", а о томъ детайлично въ „СіонЪ".

Прис. судья Папара. Якiи суть доходы братства св. Николая?

СвЪд. Не знаю якъ бы то сказати. Братство имЪеть обовязокъ заниматись убогою молодежью, посещающею школы. На ту цЪль сбираетъ складки за рЪшеньемь власти; въ тотъ способъ собрано надъ 2000 зр. и куплено камяницу, на ней быль долгъ, купили за 8000 зр., имЪли 2000 зр., пожичили 4000 зр. а остальное сплачивается. Коли купили, далося умЪщеніе дЪтямъ: одни безплатно, другій доплачиваютъ; складки и жертвы приходять, такъ що въ тотъ способъ покрываются всякіи издержки, сплачиваются раты вмЪсте съ амортизацією. Такіи суть средства и доходы.

Папара. Якъ много выносятъ складки годично?

СвЪд. До 1000 зр.; повЪтовая рада дала запомогу въ 100 зр., рустикальный банкъ даетъ ежегодно 40 зр., также приватныи лица жертвують, которыи членами платять годично 3 зр.

Прок. О то ходить, съ отки браль г-нъ Ничай 200 зр., изъ якого то фонда?

СвЪд. Съ тЪхь грошей, що я представиль.

Ничай. Chciałbym odpowiedzieć na pytanie pana prokuratora co do przyczyny mego uwolnienia. Żałuję, że nie mam pod ręką, mógł bym przedłożyć akt; tam właśnie jest podziękowanie za gorliwą praсę; a uwalnia się mnie tylko z powodu niedotrzymania terminu do złożenia egzaminu.

Огоновскій. Чи вЪдомо вамъ, щобы я объявлялся яко россійскій агитаторъ ? (операючась на сознанья свЪдЪтеля Желеховского).

СвЪд. О томъ ничъ не знаю.

Огон. Чи вЪдомо, що о мнЪ г-нъ Каминскій дуже добре выражался?

СвЪд. То вЪдомо.

Огон. Чи вЪдомо, що запрашаль мене до себе теперЪшній армянскій архіепископь Исаковичъ?

СвЪд. Тоже вЪдомо, неразъ разомъ мы были.

Огон. Може будете ласкави выяснити отношеніе до г-на Желеховского, чи не былъ онъ мой личный антагонистъ?

СвЪд. Въ самой рЪчи, що то была великая вражда противъ о. Огоновскому.

Огон. Чи извЪстна та полемика, чи была она политична?

СвЪд. Чисто религійная.

Огон. Pan Źelechowski wystąpił przeciw mnie z tego powodu, jakobym ja miał zakazywać młodzieży szkolnej czytać poezye Szewczenki. Tego ja nie robił, Szewczenka poważam i szanuję, jest to nasz geniusz, jakim nie każdy naród poszczycić się może. Wystąpiłem tylko przeciw jednej poezyi jego, gdzie były ustępy nie tyłko przeciwne wierze katolickiej, ale takze chrześciańskiej. Ja nie chciałbym tej sprawy rozmazywać. Ta poezya była umieszczoną w II. tomie wydania prazkiego. Znajdują się tam bluźnierstwa przeciw Jezusowi i Pannie Maryi, ba nawet i prokuratorya samborska zakazała rozszerzanie tej poezyi. W dowód, że to był spór czysto religijny, składam Wysokiemu trybunałowi rocznik „Sionu", właśnie gdzie jest to pomieszczonem.

СвЪд. Такъ есть, то правда.

36. СвЪдЪтелъ:
О. Александръ Ствфановичъ,

изъ Озерянъ, 34 лЪтъ, гр. к., женатый, учитель при учительской женской и мужеской семинаріи во ЛьвовЪ.

Присягаетъ на русскомъ языцЪ.

Сознаетъ на вопросы предсЪдателя: О томъ, що редакторъ „Слова" г-нъ Площанскій побиравъ субвенцію изъ Россіи, помЪстивь я вже давнЪйше передъ двома роками артикулъ въ „СiонЪ", где наведеный есть артикулъ изъ „Московскихъ ВЪдомостей". О той справЪ знаю изъ того, що было въ „Московскихъ ВЪдомостяхъ". Неразъ и ту у насъ поуфно було говорено, що редакція „Слова" не стоить о своихъ силахъ, давеЪйше десь въ р. 1871 въ справозданьяхъ благотворительного комитета въ KieвЪ була позиція на корысть редакціи „Слова". Только знаю, больше нЪ и то изъ „Московскихъ ВЪдомостей". Кто писавъ той артикулъ въ „Московскихъ ВЪдомостяхъ" не знаю — однакъ мушу заключит посля того, що тамъ було сказано, що трудно, щобы тамъ писавъ кто изъ тамошнихъ, только ктось изъ тутейшихъ, бо видно, що бувъ дуже обзнакомленъ съ нашими отношеніямн. Гдекотори подозревали самого редактора „Слова" о авторство, хотяй доказовъ не мали.

Пред. Высьте сказали до протоколу, що справдили тое.

СвЪд. НЪ, я того не сказавъ, я сказавъ, що подозрЪвали, але доказовъ не мали.

Предс. Въ артикулЪ Вашомъ есть такъ написано, щосьте мали певность о томъ?

СвЪд. Не такъ ходило менЪ въ томъ артикулЪ, кто писавъ, якъ о тое, щобы выступити противъ тенденціи.

Пред. Противъ якой тенденціи и противъ кому, противъ „Московскимъ ВЪдомостамъ"?

СвЪд. Часопись „Слово" заступае ту тенденцію, щобы приняти языкъ россійскій, а въ „Мосвовсквхъ ВЪдомостяхъ" було завозванье до людей приватныхъ, щобы вспомагали тую часопись за тое, отже я выступавъ противъ тенденціи о принятіи языка россiйского яко литературного.

Предс. Въ Вашомъ артикулЪ пишете такожь, що „Слово" розширяе россійску пропаганду", ту есть вы разно на стр. 129. Що Вы хотЪли тЪмъ сказати ?

СвЪд. Хочу дати спростованье, якъ я то розумЪвъ. Въ актЪ обжалованья наведени суть слова и съ тЪхъ словъ выходить, що я здемасковавъ „Слово". Мушу сказати, що то було писане въ найбольшомъ розгарЪ партійной полемики, що того не бувъ бымъ може сегодня написавъ або може познЪйше, еслибымъ бувъ справу холоднЪйше трактувавъ. Не могу сказати, щобы то було политичною гравитаціею, сходною до полученья насъ съ Россіею, я лишь розумЪвъ, що така едность и тенденція такой едности литературной може мати позоръ гравитаціи до Россів, а Русинамъ може шкодити. Мушу подвести, що межи Русинами суть такіи, котри не желають собЪ поддаными Россіи бути, тамъ пиши суть урядженья а инши въ Австріи, одвакъ суть причины, котри сильно промовляють за одностію.

Предс. Кажете, щосьте не мали на мысли политичной едности, а изъ Вашого артикулу инакше видно.

СлЪдуеть чтеніе статьи язь „Московскихъ ВЪдомостей" въ польскомъ переводЪ и статьи о. Стефановича ивъ „Сіона" на русскомъ язицЪ. (Н-ръ 4 отъ 15 (27) Февраля 1880 г.)

Пред. Той артакулъ самисьте написали?

СвЪд. Такъ есть,

Пред. Чи не чулисьте, щобы п. Площанскій выЪзджавъ до Россіи и чого?

СвЪд. Це знаю того добре.

Пред. Чи не по поводу того артикулу може?

СвЪд. ПодозрЪвано, але доказовъ нема.

Пред. Вы до протоколу на то пытанье оказали, що то бувъ „vох populi" и що якъ той артикулъ появился, подозрЪвалисте г. Площанского о авторство, бо навЪть тогды бувъ онъ въ Россіи.

СвЪд. Я кажу, що то було загально говорено, але доказовъ не маю.

Пред. Щожь було причиною, щосьте такъ выступили въ „СіонЪ"?

СвЪд. Головно менЪ ходило о засаду, отъ довшихъ лЪтъ виробилася преклонность для языка малорусского, а ту съ другой стороны припустили, щобы мы и другій Славяне пристали на те, щобы бувъ языкъ россійскій языкомъ славянскимъ. Такъ менЪ ходило о то, щобы представити русской публицЪ фактъ, щобы черезъ то ослабити агитаціи за принятiемъ яко литературного языка, языка россійского.

Пред. Чи не було иннои причины, бо до протоколу сказалисьте щось о выборахъ „Русской Рады"?

СвЪд. Тогды були выборы до „Русской Рады", але то не причинилося, якъ кажу було то въ найбольшомъ розгарЪ партiйной полемики.

Въ дальнЪйшемъ сознаніи на вопросы д-ра Искрицкого отвЪчаетъ свЪдЪтель, що та статья была въ защетЪ митрополита написана, а поговорку о субвенціи для „Слова" называетъ секретомъ межи Русинами.

Марк. Мешкаете тамъ, где я, бывалисьте у мене, я у васъ. Г-нъ прокуроръ закидаетъ менЪ, собственно не закидаетъ, только кажетъ „es scheint," що я также получалъ субвенцію, може чулисьте, що то было также „голоснымъ секретомъ."

СвЪд. НЪ, я ннчога не чувъ.

Марк. Прошу сказати то еще разъ на успокоенье г-на прокурора.

ПредсЪдатель обращаетъ, вниманіе г-на Маркова на несоотвЪтственное отношеніе къ г-ну прокурору.

Площ. Со do artykułu „Московскихъ BЪдомостей" miałem zaszczyt, wypowiedzieć zdanie, zaprzeczyłem, jakobym był autorem tego artykułu; juz na podstawie treści samej tego artykułu, zdaje mi się, że nie mógłbym być tak bez rozumu, ażebym sam przyznawał się dojakiejś subwencyi, potem żebym się przyznawał, że 10.000 dokładam, znaczyło by to, że mam majątek, czego bym sobie zresztą życzył. Wreszcie, znajduję inne dane, któreby mogły, wskazywać, że nie byłem autorem tego artykułu; powiedziałem przedtem, że do żadnych gazet nie piszę, powtarzam to i tutaj. Co do stanonowiska, jakie zajmuje ks. Stefanowiсz, i jego partya przeciw „Słowu," wyjaśni g. Dziedisicki, on będzie mógł o tem lepiej powiedzieć i ja będę miał jeszcze sposobność o tem więcej mówić. Co do subwencyi, jaką ogłosił komitet kijowski, miała się rzecz tak: Pan sędzia śledczy pytał się mnie, czy ja nie dostawał jakich pieniędzy z Rossyi - Powiedziałem zaraz o 300 rubl. a tu słyszę, że tylko 250, być może, ja sobie nie przypominam. Komitet kijowski żądał odemnie książek i czasopism i przysłał za nie pieniądze ; to mnie oburzyło i dałem nawet wyraz

temu w „Słowie," że kwotę tę nazwano subwencyą. Co się tyczy zdania, podsuniętego mi przez ks Stefanowicza, że ks. Sembratowicz jest polonofilem, tego nigdy nie powiedziałem, owszem powiedziałbym, że jest dobrym katolikiem, ze nie jest wrogiem Polaków, a tem mniej Rusinów. Muszę także zaprzeczyć, żebym był przeciwnikiem wyboru z drugiej partyi do "Ruskiej Rady," ja właśnie byłem za tem, ażeby przypuścić i tę drugą partyę i na to mógłbym świadków powołać. — Tak samo muszę zaprzeczyć, abym bronił wszystkie urządzenia zagraniczne, przeciwnie, wytykałem niestosowności, mam na to dowody, są artykuły „Słowa," mogę powołać się na artykuły, które inaczej przedstawia te sprawe, a wcale nie tak, jak p. prokurator. Nr. 45 "Slowa" jest bardzo lojalny i, te artykuły, na które się pan prokurator powołuje, nie zawierają nic takiego przeciw unii, przeciwnie, są artykuły, w których nawet chwalono księdza Kosteckiego, a przecież księdza Kosteckiego nie można posądzać o agitację na korzyść prawosławia. Pan prokurator cytuje Nr. 142 z 1881 г., tymczasem było Nrów 139 w 1881 г., — Nru 142 wcale nie było.

Дръ Дул. къ о. Cтеф. Czy po umieszczeniu tego artykułu w krótkim czasie „Diło" wyszło ?

СвЪд. „ДЪло" уже передъ тЪмъ начало выходити.

Д-ръ Дул. Jak długo przedtem?

СвЪд. Еще отъ нового року 1880.

Д-ръ Дул. Czy pan był zwolennikiem redąkcyi „Diła."

СвЪд. Такъ.

Д-ръ Дул. Czy nie pomieszczał pan tego artykułu, żeby utorować drogę „Diłu?"

СвЪд. Ани мнЪ на гадцЪ не було уторованье дороги „ДЪлу," бо ДЪло уже выходило. МенЪ ходило о то: „Слово" выступило противъ народной партіи, а я хотЪвъ за то здемасковати, що "Слово" о своихъ силахъ не стоитъ.

Д-ръ Луб. Czy miał pan na celu tem popierać organ „Diło ?"

СвЪд. Въ концЪ мусЪло выйти на корысть.

Предс. Але чи мали вы намЪренье щобы поднести "ДЪло?"

СвЪд. РозумЪется, що тенденціи „ДЪла" зыскалибы, ходило о здемаскованье „Слова."

Д-ръ Искр. Чи той замЪтъ москалефильства, що хочетъ съ Россіею тримати, стремить до згоды ?

СвЪд. Сказавъ я, що то було въ найбольшомъ розгарЪ партійной полемики написано.

Д-ръ Искр. Що закидала партія „Слова" партiи украинской ?

СвЪд. Закидали полонизмъ.

Д-ръ Искр. Партія народна "Слову" закидала москалефильство, партія „Слова" народной полонизмъ, а партія польска що закидала обомь партіямь ?

СвЪд. Противъ нихъ выступаетъ цЪла журналистика польска, кромЪ, теперь, одной „Strażnicy." „ДЪло" за то, що упоминалося за правами русского народа, що выступаетъ противъ полоиизаціи школь, зостало также москалемъ.

О. Стефановичъ заявляетъ еще относительно одного мЪста въ своей статьЪ, умЪщеной въ „СіонЪ," где сказано, „що Галичина перемЪнилабысь въ россійскую губернію," що то имЪютъ другій смыслъ, а не такій, якъ въ актЪ обжалованья (предсЪдатель перериваетъ, що то не касается лица свЪдЪтеля). О. Стефановичъ заявляетъ, що г-нъ прокуроръ подсуваетъ другій смыслъ его словамъ. (ПредсЪдатель читаетъ то мЪсто изъ „Сіона") такъ якъ то сказано не въ политическомъ значенію, а вь языковомъ отношенію.

37. СвЪдЪтель:
Ludwika Płoszczanska,

z Suczawy, 35 lat, gr. kat., zamężna za uwięzionym Benedyktem Płoszczańskim, redaktorem „Słowa."

Предс. Wyjaśniam pani przepis ustawy, która uwalnia krewnych od składania świadectwa przeciw osobom blizkim, a pani miałaby świadczyć przeciw mężowi, który jest tutaj obwiniony, — otóż wolno pani się uchylić od świadectwa, albo nie, — jeżeli pani zechcesz zeznawać, będziesz pani przesłuchaną, a jeżeli nie, będziesz pani wolną od składania zeznań i do tego panią nikt nie zmusi.

СвЪд. Więc skorzystam z przysługującego mi prawa i oświadczam, że nie będę zeznawać.

38. СвЪдЪтель:
Grzegorz Baranowski,

z Krechowa, 25 lat, gr. katol., kawaler, lokaj u pana Adolfa Dobrzańskiego od 21. października roku zeszłego.

Прасягаетъ на польскомъ языцЪ.

Na pytania przewodniczącego zeznaje: W służbie u pana Adolfa Dobrzańskiego zostaje od 21. października zeszłego roku. Z początku p. A. Dobrzański mieszkał u zięcia, a potem nieco wyprowadził się na nowe pomieszkanie, gdzie już i pani Hrabarowa się sprowadziła. Listy przychodziły często do pana Adolfa i pani Olgi Hrabar, niektóre państwo sami odbierali. Na niektórych listach była pieczęć pocztowa „Petersburg"

albo „Mezö-Laborez." Listy z Petersburga były więcej do pani аdrеswanе, do pana Adolfa mniej , czy takowe niszczono, nie wie, wie tylko, że chowała do bierka i czytając listy, czasami zamykała drzwi. Na zapytanie, dla czego świadek nie umie odpowiedzieć, opowiada, że jak pani Olga Hrabar otrzymała list z Petersburga, zamykała drzwi. Korespondencyę państwo prowadzili, jednakowoż pani Olga Hrabar więcej, a pan Adolf mniej. Przypomina sobie, źe między listami, które odnosił na pocztę, były także i do Petersburga. Na zapfytanie p. przewodniczącego, czy nie odbywały się w domu p. Adolfa Dobrzańskiego jakie schadzki, zgromadżenia, — odpowiada, że „były, dla czego nie, po południu lub przed południem z wizytą. Więcej razem nie było, tylko raz na swietego Mikołaja na herbacie і рo 11. godz. rezesali się." Z podsądnych widział świadek ks. Naumowicza raz, ałbo dwa razy, pana Markowa, który bywał częściej. W czasie pobytu swego p. Adolfa razwyjeźdzal ze Lwowa, gdy przeciwnie p. Olga Hrabar wcale nie wyjeżdżała.

Суд. Литв. Czу byliście, jak pani Olga Hrabar rozpieczętowywałą listy?

СвЪд. Byłem czasem.

Литв. Czy nie dawała wam, żebyście co komu zanieśli?

СвЪд. Nie, nie dawala,

Д-ръ Искр. Powiedzieliście, źe раnі Olga Hrаbаr zamykała cząsami drzwi, jak czytała listy ?

СвЪд. Na klamke, nie na klucz.

Д-ръ Искр. Jak to na klamke ?

СвЪд. Ta na klamkę. (Волненіе въ залЪ). СлЪдуеть веселая cцeнą межи свЪдЪтелямъ, предсЪдателемъ,пйрокуроревгь а защитникомъ д-ромъ Искрицкимъ на счетъ замыканья дверей.

ДЪло было представлено прокуроромъ, якобы г-жа Грабарь на ключъ замыкалась, доперва д-ръ Искрицкiй выясняетъ, що она замыкала двери лишь на клямку (сензація въ залЪ) такъ, що свободно было всякому войти.

39. СвЪдЪтель:
Сава А. Дуда,

изъ Тырявы сольной, 27 лЪтъ, гр. кат, холостый, экспедиторъ "Слова," былъ заприсяженъ во время слЪдствія.

На вопросы предсЪдателя отвечаетъ : При "СловЪ" пoзoстaeтъ отъ начала апрЪля 1881 г. Тогда былъ еще г-нъ Марковъ при редакцiи одинъ мЪсяцъ. СвЪдЪтель занімается экспедицiею и на 4-той сторонЪ "Слова" инсертовымъ отдЪленiемъ, a отъ времени увязненья peдaктоpa, тоже и администрацiею. Въ 1881 до 1882 года было подписчиковъ больше 800, изъ которыхъ до 780 платящихъ. За границею имЪетъ „Слово" 103 подписчиковъ, которыи платятъ 18 гульд, здЪшнiи лишь 14 гд., кромЪ подписчиковъ посылается еще газета въ замЪнъ другимъ редакцiямъ.

Дальше сообщаеть свЪдЪтель о издержкахъ печатанiя одного н-рa. „Cлова", тЪ выносятъ 30 до 45 гульд. О гонорарЪ cвоемЪ, що получаетъ 25 гульд. въ мЪcяцъ и 20% oтъ, инсератовъ и сотрудника г-на Клемертовича до 70 гульд. въ мЪсяць. На вопросъ предсЪдателя, касательно помЪщенiя редакціи и зкспедиціи, и поЪздки г-на Площанского въ Pocciю, долгахъ редакціи и правильной предплаты и проч. свЪдЪтель пояняетъ, що сотрудники работаютъ во своихъ квартирахъ, а для экспедицiи вправдЪ опредЪлены двЪ малыи комнатки, однакже и тЪ суть больше въ домовую пользу г-на Площанского употреблены. О долгахъ редакцiи свЪдЪтелю ничего не извЪстно. Предплата вплываетъ квapтaльно и полугодично. О субвенцiи свидЪтель ничого не знаетъ, а що до поЪздки редактора въ Россію, знаетъ свЪдЪтель то, що поводомъ были додатки, помЪщенныи въ „СЛОВЪ," вымЪренныи противъ духовнымъ достойникамъ Холмской Епархіи, a такъ якъ были остры, опасался редакторъ потерьи дебюта въ Россію, а вслЪдствіе того и потерьи подписчиковъ. Що поЪздка г-на Плоцанского принесла желаемый yспЪxъ, свЪдЪтельствуетъ то, що дебютъ "Слову" не отобнаро. Поводъ по которому виступилъ г-нъ Марковъ изъ редакціи „Слова" добре свЪдЪтелю не извЪстенъ, то лишь примЪти можетъ, що г-нъ Марковъ, — по словамъ господина Площанского — имЪючи свою газету, опоздавался со статьями для "Слова" и що вслЪдствіе того были распри съ г-номъ Площанскимъ. Касательно того, приходилъ-ли г-нъ Адолфъ И. Добрянскій до редакцiи "Слова" и якъ часто, заявляетъ свидЪтель, що больше приходилъ въ экспедицію по „Слово," или тое прочитати, по временамъ также заходилъ и къ г-ну Площанскому. О политическихъ розговорахъ г-на Адолфа Добрянского съ г-мъ Площанскимъ, свЪдЪтелю рЪшительно ничего не извЪстно.

На вопросъ предсЪдателя, касательно числа подписчиковъ „Слва," точной присылки подписной цЪны и рестанцiй, чистого зыскa по его издаванiю, свЪдЪтель поясняетъ, що подписчиковъ „Слова" теперь есть высше 800, подписную цЪну точно надсылаютъ, рестанціи изъ прежнихъ годовъ остали вырознаны и що по его убЪжденію, изданіе "Слова" приноситъ г-ну Площанскому уже по отнятію всЪхъ издержекъ издадія, чистого зыска 1500 до 2000 гульд въ годъ.

Г-нъ Площанскій вопрошаеть свЪдЪтеля касательно пребыванія Мирослава Добрянского и получаетъ ответь, що въ самомъ дЪлЪ свЪдЪтель позналъ въ молодомъ человЪцЪ, которого встрЪтилъ разъ въ редакціи "Слова," по прежнему представленью его черезъ г-на Площанского, Мирослава Добрянскаго, которой лишь до 5 минуть всего забавилъ. Розговоръ относился до родинныхъ отношенiй. Еще вопрошалъ г. прокуроръ свЪдЪтеля о экспедицiйныхъ и редакцiйныхъ комнатахъ, о числЪ подписчиковъ, рестенціяхъ и т. д., a свЪдЪтель отвЪчаетъ, що уже то дЪло передъ тъмъ пояснилъ, почемъ предсЪдатель увольняетъ, свЪдЪтеля.

40. СвЪдЪтель:
Михаилъ Клемертовичъ,

из Гадинковецъ, 46 лЪтъ, гр. кат., холостый, сотрудникъ и въ настоящее время редакторъ "Слова."

Присягаетъ на русскою языцЪ.

На вопросы предсЪдателя сознаеть: Я въ редакціи "Слова" 12 лЪтъ съ г. Площанскимъ, а 3 годы съ г. ДЪдицкимъ. Г-нъ Марковъ былъ тамъ также 10 лЪтъ. Поводомъ его выступленья бло то, що основалъ свою газету, щобы быти самостоятельнымъ. НепорозумЪнiя не было, хибабы якое дуже дробное, бо г-нъ Макровъ живого темпрамента, а г. Площанскій поважный; впрочемъ тутъ не играла роли политика, только критика. Доходы "Слова" покрывали издержки, однако я близше администрацiйныхъ дЪлъ не знаю. "Слово" старая газета, имЪетъ свое реноме, естъ пренумеранты. Въ четвертомъ кварталЪ, когда не было предплатителей, то жаловался г-нъ Площанскiй, що не имЪетъ корысти, но якъ надойшла предплата, то переставалъ жаловатись. Мой гонораръ выноситъ постоянныхъ 50 глд. а 20 глд. павшли ежемЪсячно, отже 70 глд, ежемЪсячно. Щобы г-нъ Полщанскій получалъ субвенцiи, я николи ничого позитивного не слыщалъ и не зналъ. Также не знаю, щобы онъ отъ славянского комитета въ КiевЪ що получалъ, онъ то самь найлучше пояснитъ.

Посылалъ-ли он въ Кіевь якіи книжки, не знаю, бо въ редакцію заходилъ я рЪдко, разъ, два въ НедЪлю. Въ Россію выЪзджалъ 2 разы, на архіологическую выставку разъ, а другій разъ прошлого года. "Слово" пoмЪщало рЪзкіи статья противъ владикамъ холмскому и варшавскому и затронуло также православіе. Отже тЪ владики хотЪли отобрати „.Слову" дебютъ, що былобы для него великою потерью. Такъ радили Площанскому, щобы тамъ поЪхалъ и залагодилъ дЪло.

Приходилъ-ли часто г-нъ А. Добрянскій въ редакацiю, не знаю. Разъ здается видЪлъ я его, якъ сидЪлъ бавивися съ дЪтьми. ДопЪрва отъ слЪдчого судьи узналъ я, що есть на свЪтЪ М. Добрянскій (веселость).

Шпундера позналъ я такимъ образомъ: Предъ 2 годами привезъ онъ сынка, просячи, щобы его приняти въ бурсу, ходилъ по всЪхъ членахъ, просячи о протекцію и зайшолъ также ко мнЪ. Сына мы не приняли вправдЪ, але пренотовали и познЪйше дЪйствительно приняли его, коли одинъ захоровалъ. ПознЪйше не видЪлъ я его, ровно и Залуского.

Прок. Jaki był rozdział pracy przy wydawąniu dziennika "Słowo," kto pisał artykuł wstępny, kronikę i dział z zagranicy?

СвЪд. Передовую статью писывалъ г-нъ Площанскій, или кто нибудь изъ дописывателей; другіи статьи, хронику, часть господарскую я а вЪсти изъ заграницы снова самъ Площанскiй.

Прок. Czy panu wiadomo, czy i kiedy nastąpiła zmiana programu „Słowa" w 1860 r.?

СвЪд. О томъ ничъ мнЪ не извЪстно, то уже дЪло редакціи самой.

Прок. W Nrze 134 z r. 1866 zapowiada właśnie „Słowo" nowy zwrot.

СвЪд. Не знаю, того не помню.

Д-ръ Луб. Pytał się p. przewodniczący, czy się rentowało „Słowo," pan zaś odpowiedziałeś tak, a to tem bardziej, że lokal w swojej kamienicy. Pan przewodniczący na to, że p. Ploszczanski tracil na manienicy. Prosze pana, czy р. Płoszczański pokoje na pierwszem piątrze zupełnie odstępuje redekcyi, czy ma także i sam z tego użytek?

СвЪд. Такъ, для себе и редакціи.

Д-ръ Луб. Wiele zajmuje pokoi ?

СвЪд. 2 małe pokoje redakcya, a 3 dla rodziny.

Д-ръ Луб. Czy liczną ma familią ?

СвЪд. ИмЪетъ жену и трое дЪтей.

Д-ръ Луб. Czy nie wiadomo panu, źe w dawniejszych czasach ktoś z wysokich urzędników zachępął do pisania ostrzej ?

СвЪд. Власне то вычиталъ я въ справозданью сознаній г. Маркова, що Менсдорфъ до мене приходилъ. ДЪйстно онъ былъ амбасадоромъ въ ПетербурзЪ, а потомъ тутка намЪстникомъ. Разъ идучи русекою улицею, вступилъ онъ до ставропигійской книгарни. Я тогды продавалъ книжки. На столЪ власне лежало „Слово." Онъ переглянулъ и спыталъ, сколько имЪемъ газетъ, потомъ чи „Слово" остро выступаетъ противъ Полякамъ. Я кажу, остро досыть. Тогда онъ сказалъ до мене: „Schreiben sie nur, schreiben sie noch besser." То было 1863 или 1864 года.

Д-ръ Искр. Paneś powiedział, że o rublach, o subwencyi, nie wiadomo panu, a czyś pan nie słyszał o zarzutach lekkomyślnych?

СвЪд. Такъ, по дневникахъ польскихъ. Ихъ уже такій звычай, щобы кто лишь писнулъ що есть Русиномъ, то хотьбы и крейцара не имЪлъ въ кешенЪ, то беретъ уже рубли, (веселость).

Площ. ХотЪлъ я васъ спытатись, якъ „Слово" относилось въ послЪдннхъ временахъ до уніи, правительства и вообще якъ я влiялъ посредствомъ „Слова" иа православіе, въ якомъ направленію я влiялъ на редакцію?

СвЪд. Г-нъ Площанскій казалъ, що тутъ унія упасти не можетъ, най 1000 лЪтъ будетъ Австрія, то съ нею и унія будетъ, а православія завести не можно. Статей противъ уніи не пускалъ въ свЪтъ. Относительно полемики съ польскими газетами поступалъ якъ найогляднЪйше, щобы на себе не стягнути одіозума. Въ „СловЪ" кореспонденцій Терлецкого, Зофiи Левицкой и Будвловича за мене , сколько памятаю, не было нuякихъ, хиба може якіи изъ Угорской Руси. Що до Зофiи Левицкой, то она пишетъ маленькіи поезійки, ей былъ открытъ нЪсколько разъ фельетонъ; що до Будиловича, то абсолютно нЪтъ. „Слово" было конфисковано только разъ и то отдали, — сего года больше разъ, бо то уже такій горячій часъ (веселость).

Д-ръ Искр. Przez 12 lat byłeś p. współpracownikiem, a teraz redaktorem „Słowa" — czy wiadomo panu, że „Słowo" walczy z „Gazetą narodową" i „Dziennikiem polskim" i czy w tej sprawie występuje ofenzywnie?

СвЪд. „Слово" всегда выступало и выступаетъ только дефензивно и загально всЪ русскіи газеты только дефензивны а агрессивно и не снится никому выступати.

Д-ръ Искр. То лишь боронятся?

СвЪд. Такъ, бо агрессивно выступати не лежитъ даже въ натурЪ Русиновъ.

41. СвЪдЪтель:
Богданъ ДЪдицкій,

изъ Угнова, 55 лЪтъ, гр. кат., женатый, отецъ З дЪтей, гражданинъ города Жолквы, агентъ рольничо-кредитного Заведенія и „Славіи," получаетъ изъ Фонда Мих. Качковского дожизненную ренту въ 300 глд., имЪлъ 12 прасовыхъ процесовъ и кару разъ 50 глд., другій разъ 100 глд., знаетъ о. Наумовича, Площанского и Маркова.

Присягаеть на русскомъ языцЪ.

Д-ръ Дул. Prosilibyśmy, byś pan mówił po polsku, bo pańskie zeznania bardzo ważne dla całej obrony, tem bardziej, że panu z łatwością przyjdzie, gdyż pan włada równie dobrze jednym i drugim językiem.

СвЪд. Chętnie przyjmuję ten wniosek, chociaż mi w ruskim języku byłoby dogodniej, bo nim lepiej władam.

Предс. Ja z mojej strony proszę, byś pan głośniej mówił, by wszystko można zrozumieć. Pan byłeś redaktorem „Słowa," od którego do którego czasu?

СвЪд. Od 5. lutego 1861 do połowy lipca 1871. r.

Предс. Otóż 10 lat. Czy dopiero pan „Słowo" założył, czy już przedtem istniało?

СвЪд. Nie ja, tylko pan Michał Kaczkowski, radca sądu krajowego w Samborze. On mię namówił do podjęcia redakcyi politycznej gazety, ja nie chciałem tego, bom się poświęcał filologii słowiańskiej i skłonniejszym byłem do napisania jakiejś poezyi lub beletrystyki, jak politycznego artykułu, lecz on naciskał na mnie i obiecał wszelką pomoc. Gdym mu powiedział, że nie utrzyma się, że może da się opłacić druk i redaktora, ale współpracowników nie można będzie opłacić, to on mi przyrzekł przy świadkach, że co miesiąc da mi 100 zł., t. j. 60 zł. dla mnie, a po 20 zł dla dwóch współpracowników. Gdym rozpoczął wydawnictwo „Słowa" to zaraz w pierwszym kwartale taka liczba prenumeratorów zgłosiła się, że porównując dochody z rozchodami, znalazłem taką nadwyżkę, iż sam zrezykowałem na owych 100 zł., będąc już prenumeratą zadowolony. Pytałem się wtedy pana Kaczkowekiego, co myśli zrobić z tymi dochodami, gdyż uważałem go za właściciela, bo złożył 3000 zł. kaucji. On mi pisał, niech zostanie wszystko przy mnie, a gdyby przypadkiem zabrakło prenumeratorów, to on mi będzie pomocnym w każdym razie.

Предс. Przy otwarciu redakcyi pan musiałeś postawić jakiś program ?

СвЪд. Tak jest. Ten program mogę odczytać w przekładzie, lub w ruskim języku. Dokładne tłómaczenie sam zrobiłem, by nie poddawać tendencyjnym tłomaczeniom, jakie są w polskich dziennikach. Gdy o to chodzi, to przeczytam ten program bardzo chętnie, a oryginął odstąpię pp. sędziom, by można porównać z mоіm tłómaczeniem.

ПредсЪдатель позваляетъ, ДЪдицкій читаетъ въ польскомъ переводЪ програмъ "Слова" изъ 1 Nr. 1861 года.

Предс. Czy ten program został zmieniony w czasie pańskiej redakcyi?

СвЪд. То było tak. W pierwszym roku mego wydawnictwa były ze strony „Gazety Narodowej," którą wydawał Feliks Rapacki, nadzwyczajne wycieczki. Nie było prawie jednego numeru „Słowa," żeby on coś nie wziął na kieł, ciągłe więc były kłótnie, swarnie, rozumie sie

za nic, bo n. p. pochwalił ja ks. Jachimowicza, on zganił, a miał nadzwyczajne upodobanie krzyczeć, że ja w 1846 roku byłem gorliwym Polakiem, za co byłem prześladowany nawet. Była ta nienawiść dla tego, że mnie przybywali prenumeranci, jemu zaś nie.

Голосы: To był „Przegląd polski."

СвЪд. A tak przepraszam, wiem dokładnie, że Rapacki był redaktorem. On później zmienił swoje zdanie i dziś jest moim najlepszym przyjacielem, więc widać, że taka ciągła borba do niczego nie prowadzi. Ucieszyłem się też nie mało, gdym w początkach roku 1862 ujrzał Nr. 1 „Dziennika polskiego" który jak mi mówiono, wychodził pod kierownictwem... Ziemiałkowskiego. Myślałem, że może z nim wejdę w układ i nie będziemy się tyle borykać bez celu. Postanowiłem zejść się z Ziemiałkowskim i otwarcie mu powiedzieć mój program, moje cele, by go nie uczynić nieprzyjaznym sobie. Było to może w pierwszych dniach lutego 1862. Przyjaciel mój, niejaki Skrzeszowski, dependent adwokacki, a potem urzędnik konceptowy przy Wydziale krajowym, mówił, że to byłoby najlepiej pomówić z samym Ziemiałkowskim. Z tym poszedłem do p. adwokata Ziemiałkowskiego, który był już uprzedzony, gdyż Skrzeszowski był zatrudniony w jego kancelaryi. Gdym przyszedł, pan adwokat zaczął przemawiać ostro, wyrzucał mi, że trzymam się ruskiego pisma, za szyzmą ciągnę i w tyin duchu piszę. Ja rozgniewany taką przedmowę powiedziałem: Panie mecenasie, myśmy zawarli z wami unię lubelską i brzeska, pierwszą świecką, drugą duchowną i te nam są święte; tam w pierwszej zastrzeżono nam prawa „równi ż równymi," w drugiej obrządek wschodni. Panie mecenasie, żadna z tych unij nie zabrania jednakże nam być Rusinami i nie nakazuje być Polakami. Te obie unie są gwarancyą dla nas. Dalej zeszła mowa na język, wtedy spytałem się zaraz: Panie mecenasie, kto ma o ruskim języku rozstrzygać; kto go ma rozwijać, kształcić, jak nie my Rusini. On przyznał słuszność co do obrządku, którego nietykalność zaprzysięgli królowie polscy i papieże. Nawiasem tu powiem, że gdy kto czyta te dyplomy, to widzi, że ttiy jesteśmy strony proszącą, lecz w tem nie nasze sumienie. Tu przyznal mi słuszność i powiedział, że co do tych; dwóch kwestyj niy się nie mieszamy, bośmy unią zaprzysięgli. Te są wyraźne słowa Ziemiałkowskiego, co zas dó polityki, ta mie Wys. Sad uwolni.

Предс. Pan za daleko zaszedłeś.

СвЪд. Chciałem właśnie dać obraz i przyczynę, dla czego zaszła zmiana w "Słowie." Jeszcze to podniosę, — przy tej całej rozmowie pan Florian Ziemiałkowski głównie markował mysl Polski, a ja Słowiańszczyzny i przyszedłem na myśl, gdyby Auśtryi nie było, to my stworżymy południową Słowiańszczyznę i my Rusini zbudujemy wam Polskę, jeżeli będziemy widzieli, że to wyjdzie na dobre. Właśnie nastał wtedy metropolita Jachiinowicz i jego uważając za рrotektora, pod jego egidą wydrukowałem pierwszy Nr „Słowa "5. lutego, a w wigilię św. Grzegorza wiersze i 3 sonety, przypominające córkę króla Leara, umieściłem w „Zori hałyckoj," by przypomnieć naszym Rusinom, którzy znali córkę króla Leara i te poezye miały być uzupełnieniem programu, dążącego do zgody. Jeśli Wysoki Sąd pozwoli, to je przeczytam.

Предс. Ja wierzę. Więc to było uzupełnieniem. Co było powodem zmiany tego pierwotnego programu?

СвЪд. „Słowo" było jedyną polityczną gazetą i coraz bardziej stawało się reprezentantem różnych partyj, pomieszczano artykuły ukrainofilów i wszystkich innych partyj, a trzeba wiedzieć, że u nas jest partyj niezliczona ilość, i tak gente Ruthenus, natione Polonus; gente Ruthenus, natione Slavus, do której partyi ja się zaliczam, dalej gente Ruthenus, natione Russus; gente Ruthenus, natione Ucrainophilus; gente Ruthenus, natione Hungarus; gente Ruthenus, natione Austriacus; gente Ruthenus, natione Bucovinua, Romanuś etc. Wszystko to miało miejsce pod płaszczykiem „Słowa." Otóż ja chciałem wszystkich pogodzić, każdemu dałem swoje miejsce, z wyjątkiem partyi polskiej, która miała podostatkiem sił w innych gazetach, a zresztą żaden się nawet nie zgłaszał (веселость), gdyby się zgłosił któryś, to i jemu byłbym nie odmówił miejsca, by się zdania wymieniały. Są nawet korespondeńcye w polskim duchu. Co do tego Nr. „Słowa," do którego przychodzę, postaram się wykazać, że w tłómaczeniu tego artykułu tak, jak podał pan Otto Hausner, jest zupełny fałsz.

Предc. Toi było odczytane w oryginale, tutaj nawet jest ten rocznik.

СвЪд. Przedewszystkiem to jest korespotidencya.

Предc. Czy jest ten artykuł napisany przez pana?

СвЪд. Przezemnie nie, bo byłbym się podpisał, lub przynajmniej w jakiem miejscu wzmianke zrobił.

Предс. Podpisane: "0динъ именемъ многихъ"

СвЪд. Muszę tu podnieść, że tłómaczenie Ottona Hausnera, powtórzone potem w akcie oskarzenia, jeśi fałszywem. Ten bowiem artykuł jest napisany przeciwko Ruteńców, myśmy ich rozumieli jako serwilistów z dawnych czacow, których studyum było wieczne upokarzanie się i służalstwo. Ci Ruteńcy przyszli w 1848 roku do Stadyona, jako deputacya złożona z 6 członków. Stadyon zapytał ich, kto wy ? Oni na

to: Rutency. Przedstawili się więc takimi, którzy nie mają historyi, narodu; bo gdy Śtadyon dalej zapytał, czy wy nie jesteście takim narodem jak w Rossyi, oni na to : tamci szyzmatycy, my do nich nie należymy — otóż wyparli się swego rodu. Gdy ich się pytano, jakiego pisma używają, powiedzieli: my mamy stare cerkiewne pismo. Może to takie, jak grażdanka w Rossyi, tj. serbisch-kroatische Civilschrift, oni nie wiedzieli biedni, że to wynalazł Galicyanin, tak jak starodawne nasze ruskie latotpjsy z Kijowa rozszerzały się po Rossyia więc i to pismo przeszlo do Rossyi i stalo sie powodem wykształcenia wielkoruskięgo języka. Takie nasze pismo, które było pierwszy raz drukowane w drukarni w Strutynie, dowodem jest pierwszy Nr. „Słowa." Takie więc wyparcie się, że jesteśmy Rusinami, którzy mają przeszłość, spowodowało, że powiedziano im: wy nie macie książek, szkolnych, otóż niech będzie w szkołach język niemiecki, aż wasz się wykształci. Oni na to przystali. Oczywista Stadyon, germanistą,, Kulturträger, opierał się na prawidle „Drang nach Osten" i był wielkim przeciwnikiem Rossyi, bo w roku 1849, gdy będac ministrem, musiał się zgodzić na pomoc od Rossyi, tak się tem zgorszył, że dostał pomieszania zmysłów, na co też umarł, jak fama fert. Otóż ci Ruteńcy byli mu na rękę, gdyż on w ten sposób miał zagwarantowany „Drang nach Osten," oni jako aborigines mieli głos i uznali lepszym język niemiecki nad ruski i polski, a nawet powiedzieli, że nie ma takiego. Ci Ruteńcy przeto zrobili krzywdę tak Rusinom, jak Polakom i przeciw nim wystąpiła młodsza partya, do której i ja należałem i zwaliśmy ich „schwarzgelberami" i „świetojurcami," lecz nie w tym sensie, jak to jest tłómaczone w polskich gazetach.

Naszem zadaniem było wyświecić, czem my jesteśmy i czem byliśmy na podstawie historyi, że jesteśmy prawdziwymi ruskimi, bo tak już kronika od Nestora do dziś dnia nas nazywa. Zapytać się nawet chłopa, czem on, to powie: „я Русинъ, я жЪнка русская а дЪти русскіи." O tem łatwo przeświadczyć sie mozna. Gdy n. p. zapytamy sie jaką kobietę, kto ona, to powie; Ruski, a mąż: ruskij, а dzieci: ruskii. Gdyby było w artykule Rossya, Rossyanie a to wtedy rozumiałaby sie łaczność polityiczna, a tu jest tylko powiedziane „ruski," a my przecież jesteśmy narodem ruskim do dziś dnia. Co do łączności jezykowej, to jestem wstanie historycznymi faktami wszystkiego dowieść namacalnie, nic tu nie mа nieprawdziwego, z wyjatkiem tego wyrazu, który zakradł się w szpalty „Gazety lwowskiej" niewłaściwe „geograficzna łączność," tak się rzecz nie ma. Co do historyi, to od roku 862 do 1340 jest jedna Ruś.

Предс. Tego nie trzeba.

СвЪд. Ależ prosze...

Предс. Pan nie poitrzebujsz się tłumaczyć, bo pana tylko pytam jako swiadka.

СвЪд. Ja w ogólnsci pzyjmowal wszystkie korespondencie znakomite, by sie autor nie uraził.

Предс. Więc to jako korespondencya ? Czy pan przedtem zmienial program pierwotny?

СвЪд. Nie.

Предс. A redakcye oddal pan w 1871 r. czyś pan dalej nie chciał prowadzic, czy może jakie inne były powody do tego ?

СвЪд. Zaczely sie rozdory miedzy Rusinami, powstały dązenia ukrainofilskie i t. p. Ja chciałem zawsze zgody, a nie mogąc do niej dopiać, porzuciłem, zwłaszcza że uzbieralem około 7000 majątku, z którego moglem sobie żyć spokojnie i do sądnego dnia i wtedy oddałem się znowu słowiańskim naukom, a także zająłem się bibliografią.

Предс. Po panu objął pan Ploszczański, czy był on przedtem?

СвЪд. Był od roku 1868, wstąpil do mnie na miejsce Lisikiewicza.

Предс. Więc w owym czasie, gdy byla ta korespendencyą, to jego ne bylo ?

СвЪд. Nie był nawet prenumeratorem wtedy.

Предс. A pan Markow?

СвЪд. W roku 1868 jako chłopczyk byl przy ekspedycyi. Takich wielu sie zglasząło, a ja im dawałem po 2 zł. na miesiac (веселость), oni 2 razy na tydzien mieli zajecie. Gdy mialem oddawać redąkcyę, wtedy Markow wstapił z artykulikiem. Pięrwotnie bylo to jeszcze mdłe, ale zauważalem, że się wyrobi.

Предс. Tu jest wniosek w celu wezwanie niektorych swiadkow. Czy pan zostawal w stosunkąch pokrewieństwa lub powinowatstwa z ks. Kosakiem ?

СвЪд. Nie mogę pojac, o ile jestem jego kuzynem. Jego siostrzeniec, ks. Krajczyk, jest moim szwagerom, ja go zaś wolalem wujkiem, bo tak go zwała moja źona.

Предс. Czy znał p. jągo stosunki ?

СвЪд. Byłem u niego 3 czy 4 razy i on u mnie 2 razy. Do redaksyi nieraz przychodzil, daja datki na mlodziez szkolna, byl jednym z najgorliwszych wspieraczy.

Пердс. Czy mial on jakie swoje fundusze, jaki majatek ?

СвЪд. Owszem, wiadomo mi, ze odprawil 50-letni jubileusz w pazdziernku 1880 otez od 1830 byl kaplanem. Od 1830 byl w Buczaczu przy gimnazyum, potem dyrektorem okolo 20 lat i tam uzbieral sobie znaczny majetek, okolo 15-20 tysiecy, gdyz utrzymowal on kenwikt dla synow szlachty. Sam hr. Goluchowski byl jego konwiktorem. Za taki nadzor i lekcye bral

piękna remuneracyę 100-200 dukatów rocznie | i to uważał za stroją własność, mówiąc, że to do mnie należy, bo ja jako nauczyciel i dyrektor własną pracą zarobiłem. Otóż te pieniądze pochodziły z tych czasów, gdy był prefektem w Buczaczu, ba jako mnich nie mógł mieć pieniędzy. Przytem był skąpy, na siebie mało wydawał, więc nie dziw, ze taka sumka się uzbierała.

Прдес. Czy on za życia rozporządzał owym majątkiem?

СвЪд. W roku 1862 czy 1863 założył on dwa stypendya świętojurskie. Wtedy był u mnie w redakcyi i mówił, że chce jakąś zrobić fundacyę, ale mnichowi nie wolno na co innego rozrzucać pieniędzy, a chciałby coś zrobić dla młodzieży. Ja mu powiedziałem, że byłem u ks. Ławrowskiego i ten mi powiedział, żeby pod innem nazwiskiem założył śtypendyum i mówię mu, dobrze pań zrobisz, ma to zaginąć, to lepiej niech służy biednej młodzieży. Później dośtąje wiadomość, że założono dwa stypendya swiętojurskie po 2500 zł. Ja nie domyślałem się, bo myślałem, że podobnie będzie jak w Buczaczu po 5, 10, 15, 20 zł. (изъ лавы прис. судьей : w Drohobyczu) takich jest masa, na setki, więc to byłoby 5000 żł. Dalej SOOÓ zł. dał swemu bratańcowi Krajcżykowi, gdy go żenił, a był on jego najulubieńszyra kuzynem, był na wakacyach ząwąze u niego, gdy byl prowincyałem we Lwowie 3 do 6 lat, bo dwa razy był wybierany. Krajczyk był u niego, dopóki sie nie ożenil i wyswiecil i z laski wuja rodzice Krajczyka dostali Drohobycz.

Предс. To wie pan z opowiadania Krajczyka ?

СвЪд. tak jest, ale o stypendyach nie wiedziałem.

Предс. Czy po śmierci ks. Kosaka byłeś pan w Krechowie ?

СвЪд. Ostatni raz byłem podczas jego jubileuszu 50letniego, a o chorobie jego słyszałem, leгн, ponieważ w marcu 1881 r. była nie pogoda, więc nie jeździłem, a nawet na pogrzebie nie byłem

Предс. Więc panu nie wiadomo, czy pozostaly po nim korespondencye?

СвЪд. Sam nie wiem, chybabym się pdwołat na świadków: ks. Krajczyka, który był przy jego śmierci i jego gospodynią Amalią Jocher i ks. Kraśnickiego w Krechowie, który był przy zgonie. Te trzy osoby zbudziły go, gdy spał, przyszły do łóżka, lecz on nie żył. Wtedy zamkniete były szuflada, komoda i biórko, gdzie były papiery. Ks. Krajczyk, nie zaglądając, co tam jest, zamknął wszystko, by oddać do rak ks. protoihumenowi Sarnickiemu, gdy przyjedzie na pogrzeb, a tymczasem oddał klucze ks. Krasnickiemu, a sam udał sie do Żółkwi.

Предс. Ksiądz Sarnicki następnego dnia przyjechał ?

СвЪд. Так, odebrał klucze z p. Michałem Kosakiem, bratankiem ks. Emiliana Kosaka.

Предс. Niе wiadomo panu, czy przeglądnięto w obec stron papiery?

СвЪд. Nie — przeciwnie od ks. Krajczyka i Jocherowej dowiedziałem się, że Sarnicki zamknął się z Kosakiem i papiery złożyli do dwóch koszów wielkich i 10. Marca odesłali do Lwowa. Po ks Kosaku wysłał tymczasem ks. Sarnicki na prowincyała ks. Zahajskiego i ten przyjechał w końcu kwietnia lub w początku maja do Krechowa. Ponieważ znałem się z nim, więc gdy przyszedł do mnie 15. lipca do bióra w celu odebrania pieniędzy z naszego banku (nadanych przez ks. Kosaka) zapraszał mię do Krechowa. Ja mu powiadam, że nie mam czasu, bo piszę biografię Michała Kaczkowskiego, jednakże przyjechałbym, gdybym wiedział, że znajdę jakieś dokumenty po ś. p. Kosaku, bo po jego jubileuszu napisałem biografię jego z własnych jego zapisek. U niego są jednakże ważniejsze rzeczy, bo on pisał historyę swego klasztoru, u niego były różne książki, rachunki, sumaryusze z każdego dnia z dochodów i rozchodów, dalej zapiski klasztorne, zapiski z różnych gazet ruskich, niemieckich, gdyż był zawsze zajęty pisaniem, czytaniem. Ks. Zahajski prosił mię, bym tylko przyjechał, a dołoży starania, by coś znałeść. Przyjechałem, szukaliśmy wszędzie i nic nie znaleźliśmy, nawet najpodlejsze szpargały, jak kwity itp. wywieziono.

Предс. Rachunki były w porządku? Czy to ksiądz Zahajski uskutecznił?

СвЪд. Nie, ks. Krajczyk i ja sam pisalem. On później pokazywał mi zapiski, a co do zapisek klasztoru, to były wierszem, bo był wierszokletą. My byli z żoną cały tydzień u niego, lecz z nim było trudno mówić, bo był głuchy trochę, zresztą nie wypadało wypytywać się. Wiem jednak, że rachunki dochodów jak najstaranniej sze byłj.

СвЪд. On mówił, co moje, to ja rozróźniam.

Буш. Mnie chodzi o to, czy miał osobne rachunki?

СвЪд. Nie wiem.

Предс. A co do korespondencyj, to pan wie tylko od ks. Zahajskiego, że ks. Sarnicki z Kosakiem zabrali ?

CвЪд. То było drugie świadectwo, bo pierwsze miałem od tych trzech osób.

Предс. Nie wiadomo panu, czy po śmierci zostały jakie pieniądze?

СвЪд. Nie, tylko źe dwie szparkasowe książeczki były w mym banku, tj. 200 zł. które ja pożyczyłem na wydanie Historyi Rusi, lecz mu oddałem, i druga na 500 zł. czy 550 zł. z napisem, by wydać na osobę ihumena klasztoru krechowieckiego, bo to były pieniądze za wynajęcie gruntów klasztornych przez żyda, złożonej jako kaucya. Za ową książką przyjechał ksiądz Zahajski. Grdym się dowiedział o śmierci ks. Kosaka, dałem znać do Dyrekcyi banku, żeby nie wydawano pieniędzy na te 2 książki, gdyby się kto zgłosił, bo Kosak umarł, a ktoś niepowołany mógłby wyjąć. Później okazało się, że 200 zł sam Kosak wziął, a drugiej książki nie było. Gdy się dzierżawca zgłosił po procent, to кs. Zahajski powiedział, że nic nie wie, a Kosak powiedział, że książka była. Otóż ks. Zahajski udał się do Sarnickiego, a ten oświadczył, że książka jest u niego i oddał mu. 15. lipca 1881 przyjechał ks. Zahajski do mnie, ja mu obrachowałem procenty, których było 27 zł

Предc. Nie wiadomo panu, czy nie dostawal on za życia większe kwoty z zagranicy ?

СвЪд. Nie, wiem chyba tyle tylko, że jeżeli co miał do czynienia z zagranicą, to było od bratanka Kosaka, malarza koni, gdyż Juliusz Kosak był w Warszawie. Obrazów kilka, sam mi pokazywał z Krakowa, a Juliusz Kosak był nawet sam i z familią w Krechowie.

Предc. To wie pan od niego i księdza Krajeczyka?

СвЪд. Tak jest.

Сов. Буш. Pan wspomniałeś, że miał złożyć 20.000 zł.

СвЪд. Można było domyślać się, że tyle było.

Буш. Z pewnością nie. Kiedy on przestał być dyrektorem?

СвЪд. Żi pewnością nie wiem, koło 1848 roku.

Буш. A potem?

СвЪд. Był prowincyałem i jako taki miał 100 zł. od każdego klasztoru, a jest ich 13, więc 1300 zł. rocznie i to jego własność.

Буш. Dla czego tylko 20000 zł.?

СвЪд. Ja tak nisko stawiam, bo żadnej innej sumy nie wiem, prócz pary set guldenów, a inni też tak mówili i szwagier jego Krajczyk w Drohobyczu, kiedy zaręczył za cerkiew w Drohobyсzu i do niego udał się, to on mu powiedział, że nie ma i Krajczyk musiał pożyczyć kapitał.

Прок. Proszę o zanotowanie.

СвЪд. Nie to Michał, który był redaktorem "ДЪла."

СвЪд. 3000 zł. Krajczykowi.

Маев. A reszta?

СвЪд. Nie wiem, suponuję, źe familia zabrała, bo wiem, że Michał i cała rodzina otrzymywała zapomogi.

Маев. A papiery?

СвЪд. То tylko ks. Krajczyk może wyjaśnić, bo on z niczem się nie taił, bo był to człowiek starej daty, otwarty, bez tajemnic.

Прок. Prosiłbym o wyjaśnienie, czy nie wiadomo panu, azali ks. Kosak udzielał datków ruskim instytutom, dziennikom?

СвЪд. Bardzo jestem wdzięczny p. prokuratorowi za to pytanie, bo byłbym zapomniał o tej ważnej okoliczności. Właśnie w ostatnim roku przysłał 1000 zł. na bursy we Lwowie, Stanisławowie, Kołomyji, Stryju i na Dom Narodny 1000 zł.

Пpeдс. Nawet pan Płoszczański jeździł z panem, w jakim że to celu? Pan powiedziałeś, że te 1000 zł. były złożone w kasie oszczędności.

СвЪд. Nie wiem, w której kasie, tylko pan Płoszczański, jeździł, by tę sumę przenieść do rolniczego banku na procent. Ks. Kosak na to się nie zgodził, mówiąc, że w takie szpekulacye się nie wdaje.

Д-ръ Луб. Mam wiele pytań do tego pana świadka, więc prosiłbym z powodu spóźnionej pory odłożyć na jutro dalsze przesłuchanie.

СвЪд. Ja bym również prosił, bo jestem zmęczony, bo od 9. godziny mówię.

Допросъ прекращенъ до завтрЪшняго дня и засЪданіе закрыто въ 2 ч. 10 мин. попол.